«Про свій вибір - не жалкую!»

    Що робити, коли в житті все чудово: здорові діти, люблячий та коханий чоловік, гарно оплачувана робота, але все ж чогось не вистачає? Оте «щось» важко визначити, описати, можна хіба що відчути, але воно дуже бентежить душу. Все ж, якщо спробувати передати ці почуття словами, то вийде приблизно так: ти відчуваєш, що займаєшся не своєю справою і життя проходить повз. Дні біжать одне за одним, ніби наввипередки, ти й далі продовжуєш  робити, колись цікаву, а тепер уже  звичну роботу, проте душа вимагає іншого  й це висмоктує всі сили…

 

    Ось приблизно десь так на порозі сорокаріччя почувалася наша героїня - Вікторія Волошанович, жителька Броварів, мама двох чудових синів, бухгалтер (дуже висококваліфікований і затребуваний) за спеціальністю. Ось уже два роки вона займається улюбленою справою - фотографією, також Вікторія є майстром декупажу, але те захоплення більш давнє.

 

    «Слова героїні відомого фільму про те, що в сорок років життя тільки починається, я підтверджую цілком і повністю,- каже, посміхаючись, Вікторія,- воно може розпочатися і в 45 і 50 років. Вік не важливий, коли ти вирішився на зміни, не боїшся їх і точно визначився по якому життєвому шляху рухатися далі».

 

    Наразі Вікторія - відомий фотограф. У неї вже відбулася персональна виставка фоторобіт «Вулицями рідного міста», де вона змогла показати рідні Бровари, знайомі  їх жителям з дитинства у новому, незнайомому ракурсі. «Було дуже цікаво і приємно, коли після виставки приходили відвідувачі і казали: ми й не знали, що наше місто може бути таким гарним!»- посміхається фотохудожник.

 

    Сьогодні Вікторія каже, що вона дійсно щаслива людина. «Після того, як я стала займатися  улюбленою справою,- ділиться жінка,- дивним чином змінилося й життя навколо. Мене стали оточувати люди, котрі дійсно люблять свою роботу й від того  мають мир в душі, дивляться на оточуючий світ з оптимізмом  й досягають успіху. Я знайшла спільну мову зі старшим сином, який на той час теж переживав складаний перехідний вік, з мамою. Отже - все в наших руках, варто лише захотіти».

 

    Цифри - не сухі рядки, а ціла пісня. В усякому разі до певного часу для мене так і було. Я любила цифри, бачила їх, розуміла. В школі улюбленим предметом була математика, і вважала, що саме вона, чи робота, пов’язана з нею, стане моєю спеціальністю. Дідусі по маминій і татовій лінії обидва були бухгалтерами, то ж якось так само собою вирішилося,  що я продовжу «династію». Тож не зважаючи на моє захоплення  фотографією, вишиванням, упор робився на математику. В останній рік навчання в школі я так «наматематилась», займаючись з репетиторами, що коли почалася вступна кампанія сказала: нікуди вступати не буду. Втомилася! Мама була шокована! Взяла мене за руку й майже силою возила по навчальним закладам. Зупинила  вибір на університеті імені Тараса Шевченка - дуже сподобалась його архітектура.

 

    Комплекс відмінниці.  Це коли ти маєш робити все краще за інших. В школі навчалася «на відмінно» з усіх предметів. Університет також закінчила  лише з двома четвірками. Пропонували залишитися там на посаді викладача, але я вийшла заміж, завагітніла і пріоритети змістилися на сім’ю. Намагалася бути зразковою мамою, дружиною, коли вийшла з декретної відпустки - зразковим працівником. Бути кращою скрізь  -  дуже виснажує. Тільки через багато років я зрозуміла, що ти маєш бути кращою не скрізь, а у своїй справі, тій, яка до душі. Був етап у моєму житті, точніше, житті нашої сім’ї, коли старший син навідріз відмовлявся вчитися.  На мене тисли всі: мама (у минулому вчителька), вчителі сина, та й мені було незрозуміло - як це у мене, відмінниці, син скотився до трійок. Коли ситуація стала вже критичною, почалися скандали у сім’ї, пішла на консультацію до психолога. Він сказав одну лише фразу: кому потрібно, щоб ваш син був відмінником? Йому, вам чи може бабусі? Ви хочете, щоб він був щасливою людиною, чи завченим «ботаніком»?. Ось тоі я й зрозуміла, що кожен має бути кращим у своїй «програмі». Сину до вподоби все, що зв’язано з програмуванням, тож ми зійшлися на тому, що більшість часу він буде приділяти предметам, пов’язаним саме з ним.

 

    Перестала бути жертвою. Не лякайтеся. Маю на увазі енергетичною жертвою. Десь на порозі сорокаріччя я остаточно упевнилась в тому, що хочу займатися власною справою. Не залежати від робочих графіків, настроїв керівництва і так далі. Вирішила на партнерських засадах відкрити магазин дитячго одягу. Спочатку було навіть цікаво. Але, як це трапляється, мрії розбилися об реалії: елементарно стало не вистачати грошей на  потреби сім'ї, оскільки, щоб бізнес запрацюав, в нього спочатку потрібно добре вкластися. Можливості вичерпалися. Мене знову запросили «бухгалтерити» на дуже гарну зарплату. Згодилась. Перші три місяці, після «вільних хлібів» почувалася препогано: знову залежність від графіків, часу, колективу. І...керівництва. Цього разу мені не пощастило і директор фірми, жінка, обрала мене в ролі «жертви». Щоб я не зробила- все було не так! Щодня – стрес, який я переносила додому. Патова ситуація: необхідність в грошах і, м’яко кажучи, некомфортні умови роботи. Я довго терпіла, мучилась, втрачала сили. Але... втрутився випадок.

 

    Випадковостями говорить доля. Одного вечора я «блукала» в Інтернеті і побачила оголошення про курси фотомайстерності – із значною знижкою. Згадала, як  школі захоплювалася фотографією. Потім, коли з'явилися цифрові фотоапарати  закинуа це заняття. «Цифра» здавалася мені якоюсь... неживою. Та чому не спробувати, раз доля підкидає такий шанс? Я звільнилася з роботи, вирішивши, що деякий час буду заробляти, займаючсь декупажем – на той час це в мене вже гарно виходило й мої вироби почали цінуватися, собливо зроблені у стилі «вінтаж».

Пішла на ці курси. І полюбила «цифру» - тож життя мене знову звело з цифрами (сміється. Авт). На курсах я дізналася про основи фотомистецтва: як, наприклад, будувати композицію, встановлювати світло та інше. Далі – самостійне навчання, точніше, вдосконалення. У мережі я шукаю різні новинки, пов'язані з обробкою фотографій, фотошопом, а головне – аналізую роботи визнаних вже майстів, вчуся у них, виправляю свої помилки.

 

    Люблю репортажі й студійні, інтер'єрні зйомки. Першим моїм замовленням була саме репортажна зйомка. Запросили відзняти день народження діток - двійнят, їм саме виповнилося п’ять років. Святкували у «Дрім-тауні», там дитячий майданчик, атракціони - все, що цікаво дітям. Півдня я носилася за ними з фотоапаратом, ловила вдалі кадри. Працювати з дітьми - неймовірне задоволення. Вони безпосередні, емоційні, їм все рівно, «дивиться» на них камера, чи ні. З дорослими трішечки складніше, але, знову ж таки, все залежить від майстра його уміння знайти підхід до людини, зрозуміти її єство, правильно побудувати композицію, «впіймати» кадр. Далі вмикається бачення, фантазія і ти - твориш.

 

    Не жалкую про свій вибір. Так, ця професія має свої особливості. Буває, що довго немає замовлень, або ж натхнення. Та коли мене запитують, чи не жалкую я про свій вибір, адже зважаючи на мою кваліфікація як бухгалтера, завжди мала високий стабільний заробіток, відповідаю - ні! Зараз я займаюся творчістю, це ти, до чого прагла моя душа, маю більше вільного часу для сім’ї, дітей, самої себе. Можливо фотографія - це не останнє моє захоплення. Життя змінюється, потрібно змінюватися разом з ним, шукати себе - це ніколи не пізно!

 

Интерв'ю брала Оксана Калина

 

 

 

І кілька порад та невеличкий кошторис для тих, хто хоче стати професійним фотографом:

 

Оренда техніки - від 300 до 2000 гривень за добу, в залежності від її якості та складності. Професіонали рекомендують для початку придбати власну камеру, (дзеркальна камера початкового рівня коштує від 15 тисяч гривень) аби ретельно вивчити будову фотоапарату, його функції. Іншими словами - досконало ознайомитися з усіма його можливостями.

 

Оренда студій - ціна вар’юється від 150 гривень за годину , якщо в студії  є тільки фон (білий, чорний, кольоровий) та світло.  Оренда «інтер’єрів» починається від 400 гривень за годину.

 

 

Об’єктиви для фотоапарату - використовуються в залежності від типу зйомки. Фікс - дає кращу картинку, але не має функції «наблизити», «віддалити». Зум - картинка трішки гіршої якості, але завдяки функціям «наблизити»-«віддалити» є більш «маневренним».

Для портретної зйомки найкраще підійдуть об’єктиви з фокусною відстанню 50, 85, 135.

Для інтер’єрної (коли охопити потрібно якомога більше предметів)  -10, 12.

Якщо знімаєте спортивні змагання й потрібно велике наближення використовуйте об’єктиви з фокусною відстанню від 70 до 300 і вище.

 

Курси фотомайстерності  - оголошення про них шукайте в Мережі. можна самому навчитися зйомці, знову ж таки з допомогою Мережі. Але на курсах ви отримаєте основні витяги із знань, а не масу інформації, іноді не зовсім потрібної та вірної. Вартість курсів - від 1500 гривень та більше за шість-вісім занять. Часто керівники курсів влаштовують для початківців  ворк-шопи та пленери - зйомки у гарних локаціях, з моделями у вишуканих вбраннях, на яких початківці можуть зробити фото для власного портфоліо.

 

Пошук клієнтів - можна обрати шлях дорогий та швидкий, мається на увазі платна реклама в Мережі (Гугл) та соціальних мережах (Фейсбук, Інстаграм, тощо). Довший, але дешевший шлях - власний сайт, власні сторінки у соціальних мережах, їх самостійне просування та наповнення. І, звичайно, «сарафанне радіо», яке ще ніхто не відміняв. Клієнтська база «набивається» з часом - це закон будь якого бізнесу.

 

Час повернення вкладених коштів - важко сказати. Перший рік, принаймні, буде досить складно, тому бажано мати, як кажуть «фінансову подушку безпеки». Багато залежить від рівня набуття майстерності, вміння заявити про себе своїми ж роботами. Ціна однієї години роботи фотографа- початківця коштує від 200-400 гривень. Майстра - від 1000 гривень та вище.