Бачити диво у буденних речах

 

13 вересня у міському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки фотохудожника Вікторії Волошанович «Вулиці рідного міста», приуроченої до чергової річниці Броварів. Вона викликала неабияке захоплення у присутніх: простих глядачів і професійних фотографів, оскільки роботи, представлені на ній, дійсно яскраві, а бачення майстром звичних та знайомих нам  з дитинства  вулиць, вуличок й провулків рідного міста - унікальне. Нещодавно ми довідалися , що на прохання відвідувачів виставку продовжено ще на місяць - до 20 листопада. Отже, виникла можливість поспілкуватися безпосередньо з автором робіт - майстром фото, яка  вже досягла певного визнання й  просто дуже цікавою людиною, яка не боїться змінюватися сама й змінювати своє життя. Тож, знайомтеся: Вікторія Волошанович, 42 роки, корінна броварчанка,  мама двох чудових синів, економіст (20 років пропрацювала бухгалтером), майстер декупажу,  фотохудожник.

 

Перше питання, яке виникає під час спілкування з Вікторією: де  прослідковується зв’язок між фотографією, творчістю взагалі, й таким точним предметом, як економіка та бухгалтерія?

 

«Ну, не скажіть,- посміхається Вікторія,- в кожній роботі можна знайти елемент творчості. Я люблю цифри, бачу їх і розумію. Вони для мене  - не сухі рядки, а ціла пісня. Просто так  склалося життя, що в 40 років я вирішила залишити роботу й стала працювати дома: займалася і займаюся декупажем, тепер  і фотографією. Тому знамениту фразу про те, що в 40 років життя тільки розпочинається підтримую цілком і повністю»,- каже майстер.

 

Свого часу Вікторія закінчила школу із золотою медаллю, тож постав вибір - де навчатися далі.

 

«Я завжди знала, що моя робота буде пов’язана з математикою,- каже вона,- цілий рік перед вступом займалася з репетиторами. Коли прийшов час подавати документи сказала мамі: ніде вчитися не хочу! Я Так втомилася за цей рік! Мама, звичайно, була шокована. Тож взяла мене за руку й почала возити по навчальним закладам. Я обрала Київський національний університет тому, що сподобалась архітектура приміщення,- сміється майстер, здобула спеціальність економіста, закінчила аспірантуру. Мені запропонували залишитися викладачем в університеті, та  вийшла заміж, чекала на дитину й пріоритети змінилися».

 

Запитуємо у Вікторії, коли вона відчула потяг, як зараз кажуть, до хендмейду  -  виробів ручної роботи.

 

«Ще в школі, - каже вона, - займалась вишивкою, робила вироби з бісеру, трохи й фотографією займалася. Та професійно декупажем, наприклад,  (техніка декорування різних предметів, на основі приєднання малюнка чи орнаменту до предмета та покриття його лаком. Авт), займаюся десь з 2012 року. Мені дуже подобалися предмети, які робить подруга. Спочатку я їх у неї купувала, а потім вирішила спробувати сама. Вийшло! Перший мій виріб - ключниця,  нею користуємося досі».

 

Нині у доробку Вікторії - близько 500 виробів. Кожен з них вона любить, бо вкладає душу, але найулюбленіші - останні, бо вони, каже майстриня, як найменші діти. Спочатку вироби роздавалися знайомим, зараз у майстра чимало замовлень. Замовники довіряють смаку майстрині, але все одно вона завжди хвилюється, чи сподобається робота.

 

«Кожний виріб живе своїм життям, - каже Вікторія, - ти плануєш зробити одну композицію, але в результаті виходить щось інше. Зазвичай, коли я показую готову роботу у людини спочатку на обличчі виникає шок, - сміється майстер, - а потім фраза: як же класно! Це я вважаю найвищою оцінкою і радію, як дитина».

 

Фотографією професійно Вікторія почала займатися не так давно.

 

«Свою  роль зіграв випадок, який іноді виступає в якості долі, - каже вона,- «копаючись» в мережі я натрапила на оголошення про значну знижку на проходження курсів фотомайстерності. Згадала, що ще в школі захоплювалась фотографією, але  потім на зміну плівці прийшла «цифра», яка здавалась мені … неживою. Але ж така знижка! Я подумала, придбала професійний фотоапарат і пішла навчатися. Про що не жалкую й досі. Під час навчання я відкрила для себе що «цифра» теж може бути живою, головне - композиція, емоція».

 

Дивовижні фото Вікторія може зробити навіть із звичних предметів. Вулиці Броварів на її роботах, у світлі ліхтарів, наприклад, виглядають наче казкові квартали Дубаю чи Лондону, а соняшник, який дивом виріс мало не на асфальті на Розвилці - як казкова квітка.

 

«В усьому можна побачити диво,- впевнена Вікторія,- у найбуденніших речах. Працюю як у студії, так і на природі. Ці різні речі, але подобаються мені однаково. Відкрию маленький секрет для дам: якщо хочете мати гарне студійне фото, то зробіть більш яскравий макіяж, ніж зазвичай. На фото він буде виглядати, як природний. Взагалі, я вважаю,що такого поняття, як не фотогенічність просто не існує. Так є люди, котрих, як кажуть, любить камера, але запевняю: якщо ви потрапите до рук гарного майстра, то  камері не залишиться нічого іншого, як полюбити вас і фото обов’язково будуть класними».

 

Вікторія належить до тих людей, котрі ніколи не зупиняються на досягнутому.

 

«Зараз я захопилася живописом,- каже вона,- фото й живопис чимось схожі, але разом з тим - абсолютно різні речі. Живопис - це неймовірний релакс, який звільняє емоції, забирає негатив, вивільняє мозок для нових ідей».

 

Тож з нетерпінням чекатимемо від Вікторії нових: фотографій, картин, які обов’язково скоро з’являться.

 

Оксана КАЛИНА